*** місяць і зорі ***
Сьогодні в ночі літала я !
Чи то так зорі сяяли яскраво...
Чи то так солодко було мені...
До місяця я
піднімалася.
Він друг, товариш мій.
Мене, до себе кличе часто.
І у коханні зізнається, у вісні.
Йому я душу відкриваю, і розповісти можу все, все, все!
І Він мене ніколи не осудить...
Лиш міцно за руку візьме...
І ніжно, ніжно поцілує...
А поцілунок після сну, на вустах залишить, солодкий присмак меду.
І місяць любить все мене....
А я кохаю зорі...
Блакитне небо восени кохаю я....
І пристрасно кохаю темну ніч!
В ній завжди яскраво палають зорі!
Палає з ними і серце моє....
І місяць мій, він завжди зімною поряд...
Оберігає від висот страшних, широких безтрашних польотів.
Тихенько він буває плаче, коли туманність і ніхто його не бачить.
А його жалію, неначе немовля своє рідненьке.
І часто він мене питає, соромиться і темніють його боки.
- Чому не я?
- Чому ти любиш зорі?
І що тут милий тобі скажеш....?
У серця лиш свої закони....
Буває так, що любимо одних, а
нас кохають інші......
І що поробиш, серцю не на кажеш!
Поглянь на мене, я теж тебе люблю,
як друга вірного, що світить у ночі.
Немов як день, стежинки прокладаєш.
А зорі я кохаю серцем!
То поклик мій душі!
Не вдієш тут нічого...
Мені вже милий час...
Виходить сонце з-за гори...
І ти не плач!
Я буду знов чекати ночі.
І будем знов літати ми!
Лиш тільки ти - І я...
- І ніч...І зорі...
І навіть у туманності прийду!
Прийду обов'язково!
Бо день, малює сонце!
А ніч дарує мені крила!
Ніщо того не варте на землі!
Як ніч!
Яка малює зорі!
Коли лечу на небі я,
Над зорями яскравими до тебе!!!
©Ольга Коваленко-Шелих