Іще один величний змах –
Й заснули вії:
Це тіло миле! О, цей прах
Легкий, як пір’я!
Робила що в тумані днів?
В піснях чекала…
Було зітхань багато в ній,
А тіла – мало.
Нелюдськи-милою була –
Немов дрімала.
Від янгола і від орла
Вона щось мала.
І спить, та ваблять день у день
Сади Едему.
Неначе спраглий до пісень
Чекає демон.
А нас, що зналися колись –
Як час збігає! –
Вже й пам’ятник, що похиливсь,
Не пригадає.
Давно не діюча мітла,
Схилились в шані
До Музи Царського Села
Хрести бур’янні.
2019
Примітки: Оригінал вірша Марини Цвєтаєвої:
АННЕ АХМАТОВОЙ
(из цикла)
Еще один огромный взмах –
И спят ресницы.
О, тело милое! О, прах
Легчайшей птицы!
Что делала в тумане дней?
Ждала и пела…
Так много вздоха было в ней,
Так мало тела.
Нечеловечески-мила
Ее дремота.
От ангела и от орла
В ней было что-то.
И спит, а хор ее манит
В сады Эдема.
Как будто песнями не сыт
Уснувший демон.
Часы, года, века. – Ни нас,
Ни наших комнат,
И памятник, накоренясь,
Уже не помнит.
Давно бездействует метла,
И никнут льстиво
Над Музой Царского Села
Кресты крапивы.
1916