я літаю
понад містом
в сні
далекому
від стін
там нема
на що присісти
хто без крил
і без колін
я освоюю
парсеки
де ще світла
не було
і оте моє
далеке
в’є собі
в думках кубло
я літаю
не торкаюсь
черепиці
і шпилів
і збиваюся
у зграю
і тону
мов кораблі
в іншім сні
в якому тихо
розкладається
душа
на все те
без чого дихав
і ніяк
не поспішав
я літаю
і питаю
не зозуль
а ґав
і сов
скільки
сонця ще
до раю
що у місячнім
ласо
де поділися
дороги
що крутилися
в’юном
я пір’їна
без нічого
мов без істини
вино
я літаю
і не бачу
гострозубих
кольорів
все моє
не Аппалачі
а долоня
для зорі
я літаю
і не дбаю
де торкнутися
межі
бо тебе
у сні немає
тільки
колом віражі
13 Вересня. 2019