Він давав огненний жар усім хто мерз,
Із душі виймав останню світлу іскру.
Грілись жадібно, а дехто спритно жер
Серця шмат, лікуючи свою зневіру.
Забирали зорі назавжди з небес,
Мов голодні до чужого чорні діри.
– Нащо тобі сяйво? Ти ж іще не змерз, –
Хтось казав на вухо, устромивши стріли
Крижані у серце… Ось і все добро,
Загасили полум’я, що билось щиро.
Замість Всесвіту його – застигла кров,
Ні війни навколо, ні відлуння миру.
І ніхто не прийде й не торкнеться вуст,
Не обійме ніжно, сяйвом не розрадить.
Він блукав самотньо снами й наяву,
Вже нема вогню, ніхто його не вкраде.
17:32, 07.09.2019 рік.
Зображення: http://kineziolog.su