***

Ми були дітлахами довірливими,
діставали питаннями всіх.
Тихо жив поряд з нами, грайливими,
непомітний сумний чоловік.

Надягав окуляри, мружився,
капелюха носив набік.
У майстерні своїй в кінці вулиці
допізна працював чоловік.

З’ясувалось — різьбяр по дереву,
він і меблі робити міг.
Чи стілець, чи колиску... дешево.
Дуже лагідний чоловік.

Ми по черзі читали Сойєра,
присягалися в дружбі навік.
Уявляли себе героями...
Обіч стомлений чоловік.

Час тікав, ми вже майже виросли
з одежинок і парт шкільних,
нові погляди, різні замисли...
Де ти є, простий чоловік?

Віддавали останні почесті.
Журно грав військовий оркестр.
До промов зі слізьми у голосі
ордени, медалі і хрест.

Всі стояли, слухали, плакали.
Зі свічок стікав в землю віск.
Як же трапилось, що не знали ми,
яким мужнім був чоловік?

Затискали в долонях іграшки,
всі від нього дари — оберіг:
диво-пташка, свистулька, вужики...
Ти прости нас, душа-чоловік.

Таня СВІТЛА
07.2019 р.