Оригінал:
Чіпляється літо за срібло тонких павутин,
І сонце дедалі стає за розмінну монету.
Це небо високе – і те вже у вирій летить,
Покинуте Богом, холоне гніздечко планети.
Птахам перебути б лишень на краєчку землі,
Допоки на вітер розк;дає золото листя,
І пір’ячком ; інію сни їх розпишуть на склі,
І дзьобик бурульки не раз ностальгійно присниться.
Навряд чи від себе вдається комусь утекти,
Чіпляється кожен чомусь за свою павутину, –
Яку вже несе манівцем у незнані світи,
І ніби здається, що вітер попутний у спину.
Ще літа удосталь, коли воно бродить вином,
Розлитим у діжу багряного заходу сонця.
Теплом розійдеться по венах і тілу воно,
Що навіть сніжинка запахне узимку озоном.
І будуть скрипіти по білому сн;гу громи,
І зорі із криги довбатиме місяць щербатий.
Себе у собі так по краплі вийматимем ми,
Щоб знов нарозвидні планету на плечі підняти.
© Михайло ЖАЙВОРОН
аватар – «У пошуках себе», Оксана Богоніс…
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Цепляется лето за тонкую скань паутин,
Ценнее у солнца разменная нынче монета.
Высокое небо – и то в занебесье летит,
Покинута Богом в гнезде охлаждённом планета.
И птицы хотят приютиться на грешной земле,
Покуда на ветер листва станет золотом литься,
И пёрышком иней распишет следы на стекле,
И клювик сосульки в тоске ностальгии приснится.
И вряд ли удастся кому от себя убежать:
Цепляется каждый, увы, за свою паутину,
Окольным путём уносимую – не удержать –
И даже покажется ветер попутным, что в спину.
Но лета в достатке, пока оно бродит вином,
Разлитым в кадушку заката багряного солнца.
Теплом разольётся по венам и телу оно,
И даже снежинка запахнет зимою озоном.
И станут скрипеть по свежайшему снегу громы,
Звезду изо льда месяц выдолбит вновь на крылечке.
В себе из себя по чуть-чуть создавать станем мы,
Чтоб вновь на рассвете планету поднять нам на плечи.