Мара Белчева
Мені осінній морок милий,
у затінку душа моя…
Чи ж щось від того б уродило,
що нині сіятиму я?
Не переймаюся я всує.
Що сумнів? – Звичні друзі з ним.
О, скільки радості дарує
те, що є труд рукам моїм.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Мара Белчева
На дните в сянката живея
и мил ми е есенний мрак…
От туй, което днеска сея
ще ли поникне нявга злак?
Но то ни миг не ми смущава
в съмненя свикнало сърце, –
о, доста радост, че ми дава
трудът на моите ръце!