Все нІколи було, тепер нікОли…
А може, ще зустрінемось, хто знає.
Та літо вже в серпанок обгортає
серпневі дні задумливі останні.
І треба повертатися додому,
в свої оселі різні, в різну осінь,
таку ще непритомно-невідому,
що в неї нам не віриться і досі.
Все ж літа час спливає невблаганно,
з одвічного йому не вийти кола…
І нам не вийти з гіркоти зізнання:
все нІколи було, тепер нікОли.