Оригінал:
Чи на серці печаль, чи в душі така туга, як небо.
Чи сто сліз доганятимуть тисячну слізоньку знов.
Будуть жити зірки, буде дощ, буде вітер. Так треба.
Буде пусткою наше життя, де чужинка -любов.
Я б зібрала людей в одне місто і вчила любити
В полі-квітку, безбатченків, кинутих, старих, сиріт.
Я б навчила літати, І Янголів не засмутити.
Я би свій алфавіт написала. І свій заповіт.
І коли мене вітер візьме у самісінькі зорі-
Я крізь дірочки в небі підгляну, хто це прочитав.
Тільки все як завжди... Й мої вірші-в пліснявій коморі,
Де колись Янгол старий сторінки саменький гортав.
© Відочка Вансель
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
То ль на сердце печаль, то ль извечна тоска звездопада.
То ль сто слёз догонять станут новую слёзоньку вновь.
Звёзды – да! – будут жить, будет дождь, будет ветер. Так надо.
Будет жизнь пустотой, где чужачкой застывшей – любовь.
Собрала бы я вместе людей, их любить научая
В поле цвет, безотцовшину…немощных, старых, сирот.
Научила б летать, чтобы Ангелов не опечалить.
Я бы свой алфавит написала – заветных щедрот.
И когда меня ветер возьмёт в отгоревшие зорьки,
Я сквозь дырочки в небе взгляну, кто меня прочитал.
Только всё, как всегда…и стихи мои – в давней каморке,
Где когда-то мой Ангел странички тихонько листал.
Аватар Автора оригинала