«Чадра Марусі Богуславки” Ліна Костенко
Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.
Татари сплять, сьогодні в них байрам.
Високий дуб, по-українськи – нелинь.
Святе письмо, по-їхньому – Коран.
Чого я тут? Ще й, кажуть, Богу слава,
Що я жива, що в мене муж паша.
А я – Маруся. Я – із Богуслава.
У мене є непродана душа.
О, як він любить, як він мене палить!
Як він мене цілує уночі!
Каблучки нанизав по дві на кожен палець.
Браслети на руках, на шиї дукачі.
І я ходжу, володарка темниці.
Скриплять у тиші двері за дверми.
Блищать очима слуги темнолиці,
Мені у ноги стелять килими.
Ох, килими, барвисті килимочки!
Фонтан, кальян и сльози на зорі.
Носила я і плахту, и віночки, -
Ну, як мені, чи гарно у чадрі?
І меч, і правда – цноти не жіночі.
Люблю чадру – і чорна, і густа.
Коли татарам брешуть мої очі,
Нїхто не бачить, як тремтять вуста.
Мого лиця не видно під чадрою.
Мій муж поїхав. Тоскно мені. Жду.
А то б я їм здавалася чудною, -
Чого я зблідла і куди іду.
Чого дивлюся в море, у тумани.
Чого, як тінь, блукаю уночи.
...Бряжчать мені невільницкі кайдани.
А я шукаю сховані ключі.
------------------------------
“Чадра Маруси Богуславки” Лина Костенко
Проулок узок, и стена увита хмелем.
Татары спят, у них пришёл байрам.
Высокий дуб, по-украински – “нелынь”.
У них Священное Писание – Коран.
Зачем я здесь? А скажут: Богу слава
За то, что я жива, что муж – паша.
А я – Маруся. Я из Богуслава.
Не продана ещё моя душа.
О, как он любит, как он жаром палит!
Как он меня целует по ночам!
Надел по два кольца на каждый палец,
Звенят браслеты, бусы по плечам.
И я хожу, я – госпожа темницы.
Скрипят здесь двери тихо до поры.
Блестят глазами слуги, темнолицы,
Под ноги стелят пышные ковры.
Ох, эта роскошь, эти дни и ночки!
Фонтан, кальян и слёзы на заре.
Носила я и плахту, и веночки.
Ну, как мне, милый, хорошо в чадре?
И меч, и правда – не для женщин это.
Люблю чадру: она черна, густа.
Пускай глаза солгут татарам где-то –
Никто не видит, как дрожат уста.
Лицо моё не видно под чадрою.
Мой муж уехал. Мне тоскливо. Жду.
А то б я показалась им чудною:
С чего бледна я и куда иду.
С чего смотрю я в море и в туманы.
С чего, как тень, теряюсь я в ночи.
...Бренчат оковы рабские так странно.
А я ищу, где спрятаны ключи. (7.08.2019)