Легенда про лунарію
(прибалтійська)
Гарно Лунарія в лісі розквітла,
Поряд із нею квітує Жовтець...
Каже Лунарії: - Знаєш, а літо
Вже через тиждень зійде нанівець!
Сосни казали, вони ж усе знають.
Так і насіння не буде у тебе...
Хай пелюстки твої вже опадають,
Може й не хочеться, мила, та треба! -
Сам же від заздрощів мало не плаче:
Бачте - лунарії квіти гарніші…
Ось він про неї піклується наче,
В думці одне лиш: - Скоріше, скоріше!.. -
Тая ж довірливо скинула квіти
І, без пелюсток, стоїть ніби гола...
Бачить - лише починається літо,
Сонечко гріє і гарно довкола!
І зажурилась Лунарія дуже,
Бо зрозуміла - її обдурили...
Хитрий Жовтець лиш сміється байдуже,
Перехитрив він-бо квіточку милу.
Флора якраз над лісами літала,
Бачить, що діється ніби не теє...
То й зупинилась, у них запитала:
- Розповідайте-бо, що це такеє? -
Тільки Лунарії скаржитись гидко,
Флорі голівку до ніг нахилила...
А Жовтеця непримітная квітка
В страху великому більше зжовтіла.
Ось повелительці він і зізнався
Як же досяг отого, що хотів.
Ще і придумав - мовляв, закохався...
Флора повірила? Ні, поготів!
- Квітко підступна! - розсердилась Флора:
- Будеш ти всім непотрібна віднині,
Бо спричинив ти Лунарії горе...
Не зіскубнуть вже тебе навіть свині! -
Потім Лунарії каже: - Бідненька,
Другу красу будеш вічно ти мати.
І на віки, моя квітко рідненька,
Срібним букетом усіх дивувати!
Так ось і вийшло: коли облітають
Квіти лунарій - вони не сумують.
Тріснуть стручки і рослини сіяють,
Срібні "монети" усім подарують!
10.06.2007г.
- - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Легенда о лунарии
(прибалтийская)
Красиво Лунария в лесу расцвела,
Рядом с нею цветёт Лютик...
Говорит Лунарии: - Знаешь, а лето
Уже через неделю сойдёт на нет!
Сосны говорили, они же всё знают.
Так и семян не будет у тебя...
Пусть лепестки твои уже опадают,
Может и не хочется, милая, но надо! -
Сам же от зависти едва не плачет:
Видите ли, у Лунарии цветы красивей...
Вот он о ней заботится будто,
В мыслях одно лишь: - Скорее, скорее!.. -
Та же доверчиво сбросила цветы
И без лепестков стоит, будто голая...
Видит - только начинается лето,
Солнышко светит и красиво вокруг.
И пригорюнилась Лунария очень,
Ведь поняла -её обманули...
Хитрый Лютик лишь смеётся безразлично,
Перехитрил он ведь цветочек милый.
Флора как раз над лесами летала -
Видит, что творится будто не то...
Да и остановилась и у них спросила:
- Рассказывайте-ка, что это такое? -
Только Лунарии жаловаться гадко,
Флоре головку к ногам наклонила...
А Лютика неприметный цветок
В страхе великом больше пожелтел.
Вот повелительнице он и признался,
Как же достиг того, чего хотел.
Ещё и придумал - мол влюбился...
Флора поверила? Нет, конечно!
- Цветок коварный, рассердилась Флора:
- Будешь ты всем не нужен отныне,
Ведь причинил ты Лунарии горе...
Не отщипнут уже тебя даже свиньи! -
Потом Лунарии говорит: - Бедненькая,
Вторую красоту будешь вечно ты иметь.
И на века, мой цветок родненький,
Серебряным букетом всех удивлять! -
Так вот и вышло: когда облетают
Цветы лунарий - они не грустят.
Треснут стручки и растения сияют,
Серебряные "монеты" всем подарят!