Оригінал:
Чи вірити слову із уст, що не знали любові?
І хто хоча б раз не глаголив фальшиво комусь?
Нащадки далеких мисливців – тепер людолови,
І що не правитель – до певної міри прокруст.
Вишукують жертву, до Божого світу байдужу,
Рабів і манкуртів беруть потайк;м на приціл.
Ніхто не умів іще так полювати на душу,
Як ці мастаки на язик і чужі гаманці.
Гостріші слов; їх за леза, точніше шрапнелі,
Солодші за мед, що стікають із губ, як вощин.
І кожен із них щонайменше – мойсей у пустелі,
Якому відомі дороги усі до вершин.
Чи вірити слову, що має всю силу плац;бо?
А як до душі пристає і виймає нутро!
Тікає жар-птицею сонце за дужки крайнеба,
В самісіньке серце хмаринка вмокає перо.
© Михайло ЖАЙВОРОН
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Поверишь ли слову из уст, что не знали любови?
И кто хоть бы раз не фальшивил и не был ли трус?
Потомки охотников нынче – уже людоловы,
И что не правитель – тот в роде своем и прокруст.
Искать станут жертву, что к миру уже равнодушна,
Рабов и манкуртов на мушку возьмут даже впрок.
Никто не умел так хитро спокуситься на душу,
Как сверхловкачи на язык и чужой кошелёк.
Слова их и лезвий острей, и шрапнели точнее отныне,
И слаще, чем мёд, что стекает с их губ, как вощин.
И каждый из них наименьше – провидец в пустыне,
Который дороги укажет до самых вершин.
Так верить ли слову, что силу имеет плацебо?
На душу ложится то как, вынимая нутро!
И прячется солнце жар-птицей за скобочки неба...
И тучка небесная в сердце вмокает перо.
Аватар Автора оригинала –
картина Юрия Нагулко
«Вечерний полёт насекомых»