редакция
Оригінал:
Монстери помережаний листок старанно затуляє піввікна.
Я набираю лаконічне ОК, а крізь бурульки прозира весна.
Так смішно впізнавати кожен жест і вгадувати усмішку твою…
Невже це знов зі мною, і невже я знов стою у квітня на краю?
Це не любов, — кажу собі, — це міф, це сум за проминущим, це мара,
снага до волі в’язня у тюрмі, журба за щастям, наче світ, стара.
Це впізнавання друга в чужині, це всесвіт, що в очах вмістився враз,
в нічній дорозі — селища вогні, в буремнім морі — рятівний баркас.
Це мрія про взаємне почуття, фантомний біль відтятої руки,
загублене і знайдене дитя, у темряві запалені зірки.
Це не любов… Це сіль, і йод, і жар, вогонь і крига, і у прірву крок.
І ти про це, на щастя чи на жаль, не знатимеш...Лови коротке ОК.
© Лариса Вировець
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Монстеры разузоренный листок старательно скрывает пол-окна.
Я лаконичное вбиваю ОК, а через льдинки мне видна весна.
Так странно узнавать знакомый жест, угадывать улыбку мне твою…
Опять со мною это – неужель я снова у апреля на краю?
И убеждать себя, что это – миф, печаль о прошлом, грусть, любви фантом?
Как жажда воли узником тюрьмы, тоска о счастье, словно мир весь – дом,
и узнаванье друга – лишь вдохни! – весь свет, в очах что уместился враз,
в ночном пути – селения огни, в девятый вал – спасительный баркас.
Мечта моя, взаимностью светясь…с фантомной болью отнятой руки,
и заново найдённое дитя, и звёзд зажжённых в небе огоньки.
Нет, не любовь…а соль, и йод, и жар…и сон пропастной бездны так глубок.
И ты о том, на счастье или… жаль… – не будешь знать…Лови две буквы ОК.