Оригінал:
Спекотне літо… Ні дощу, ні вітру.
Грозою марить синя височінь.
Гніздечка хмар розкидані по св;ту,
І дзьобики свої ховає тінь.
Повітря гусне в срібній павутині,
А сонце павучком повзе увись.
І липнуть до землі короткі тіні,
На нас не схожі, нібито чиїсь.
Вони услід, попереду і збоку,
Мов послані згори поводирш.
На світлі ми без них вже ані кроку,
Як човен серед моря без вітрил.
Сховатися б самому десь у тшні,
І вгамувати спрагу самоти.
Спекотне літо висне в павутині,
І п’є росу метелик золотий.
© Михайло ЖАЙВОРОН
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Как знойно лето…ни дождя, ни ветра.
Грозою грезит поднебесья сень.
И гнёзда туч раскиданы по свету,
И клювики не обнажает тень.
Густеет воздух в паутинной пряже,
А солнце паучком всё лезет вверх.
И светотени липнут, стали глаже,
Не схожи с нами – чьи-то из-под век?..
Они и вслед, и спереди – ватагой,
Иль сверху кто-то приоткрыл засов?
На солнце мы без них уже ни шага,
Как чёлн, что на волнах без парусов.
И самому запрятаться бы в тени,
Найти в уединении покой.
Зной летний увязает в паутине,
И мотылёк росу пьёт…золотой.
Аватар Автора оригинала