Мара Белчева
Стіною линуть ввись
червона ружа й біла –
в одне переплелись,
в одне злилися ціле.
Двіницю обплели –
нема їм перепони –
і під покровом мли
неначе гасять дзвони.
Й колишуть все навкруг
у сонному мовчанні:
щоб світом ружі дух
розлився щедро зрання.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Мара Белчева
На старата стена
червени рози, бели –
една се през една,
една се в друга вплели.
Звънарницата чак
до върха те обвиват
и в привечерний мрак
самия звон прикриват.
И сякаш те поят
сънят на звона тъмен:
дъха им по светът
да пръсне в час разсъмен.