http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998548
Коли боги зійшлись у страшній січі,
Імла закрила людям небокрай!
Чумацький шлях на зорянім узбіччі
Затамував зоряний водограй.
Забуло сонце, як іти по колу,
Зима запанувала навкруги.
І сніг на крилах закружився долу -
Зачарував дібрави та луги.
Усе скував мороз, припяв підкову.
Запанувала темінь, як в льоху.
Птахи забули пісні, люди – мову.
Дивились мовчки в темряву глуху.
Тут Прометей зірвався, як комета,
Стожаром Прометеївських долонь.
Неначе зірка на вістрі багнета, -
В руках палав богів святий вогонь!
За ним в погоню припустилась зграя,
Щоб божу силу в нього відібрать,
І Прометей - дитина небокрая: -
Куди ж те Полумя покраще заховать?
Тепло, любов і світла поцілунок!
Вогонь – це сила вища за богів!
І Прометей оцей нам подарунок -
Вмить заховав
у серці
м
а
т
е
р
і
в
!
27.05.2019=GoldKing=/Домінікана/