Дощ несподівано скінчився
Немовби й зовсім не було.
І грім за обрій покотився,
І сонце бризнуло в село.
Микола вийшов із під груші,
Сердито буркнув щось під ніс
І, оминаючи калюжі,
У клуню глечики поніс.
Сьогодні ярмарок не вдався.
Дорогу зовсім розвезло.
А він весь тиждень сподівався
В сусіднє з’їздити село.
Там у неділю ярмаркують
І гарний виторг можна взяти.
Його там знають і цінують,
Куди ж тепер добро дівати?
Зібрав яєць десь біля сотні,
Сметани глечиків зо п’ять…
Не буде виторгу сьогодні,
Зітхнув: - Хай діти поїдять.
Все економиш, щоб копійку
Якусь додому принести,
Щоб одягти дітей, Марійку
Цьогоріч в школу відвести.
А може до артілі справді
Вступити із добром своїм?
Вони, напевне, будуть раді…
Та я не буду радий їм…
Микола аж зубами скрипнув:
- Артільники, нехай вам грець,
У вас он кінь сусідський гигнув,
Урвався бідному терпець.
Ганяли в хвіст його, і в гриву,
Вівса ж і жмені не дали…
Так і упав посеред ниви,
І на могильник відтягли.
Ні, хай щосили пнуться буду,
Та вам, нероби, не піддамся.
Сам діток виведу у люди…
І вулик лагодить подався.