ЧЕКАЮ...
Маргарита Метелецька. http://www.stihi.ru/2019/05/21/1671
Вже дві тисячі літ
Наді мною печалиться небо,
Вже дві тисячі літ,
Як іду, мій Ісусе, до Тебе...
Знаю, винна сама,
Бо ніхто ні зганьбив, ні наврочив,
Я свій болісний шлях
Поминати, коханий, не хочу...
Не дивлюся назад –
Там усе марнота швидкоплинна...
І в пустелі земній
Я без Тебе, немовби причинна.
Бач, уже не іду,
А лечу у молитвах, єдиний,
У розпуці й плачу,
Мов без неньки заблудла дитина.
Позбирай же, молю,
За дві тисячі років каміння,
Всю гординю спали
І натомість насаджуй смирення...
А допоки блука
Дольнім світом пекельна розлука,
Я чекаю й служу –
Мию ніжки маленьким онукам...
Перевод с украинского С. Жуковой:
Много... тысячи лет
надо мною печалится небо.
Много... тысячи лет
я несу и молитвы, и требы –
всё Тебе, мой Иисус...
Так терниста, гориста дорога,
помнить это – искус.
О любви я... так мало... и много...
Виновата сама,
ведь никто не позорил, не хаял,
боли горькой сурьма
посветлела, со временем тает.
Без оглядки иду –
сзади сплошь суета к переменам,
и в пустыне земной
без Тебя не хватает смиренья.
Видишь, снова стою,
а летаю всего лишь в молитвах,
слёзы, разная чушь,
что дитю в юбку матери лить, а?
Помоги мне собрать
за столетия камни сомнений,
ведь гордыня мне враг,
лучше кротость растить и терпенье.
Хоть пришла на межу,
где опять поджидает разлука,
просто близким служу –
мою руки и ноженьки внукам...