Іван Єнчев
ПОЛУМ’Я
Поету Атанасу Капралову
Полум’я бешкетне плисконуло
у безмежну голубінь небесну.
Йойкнула й посиніла ріка — завиди пойняли!
Всі річки із гуркотом понеслися.
Геть усі річки кричали:
Полум’я тече угору!
Полум’я не є нормальне!...
Полум’я й ріка вирують в кожнім з нас.
Вперто тягне нас ріка наспід –
у низькодоли.
Все угору полум’я стриміє –
у височину.
Полум’ю байдуже до земного тяжіння.
Гей, ріки!
Стережіться полум’я, що нуртує в мені!
Ви приречені на морську рівнину.
Вам не бачити будь-яких вершин.
Не заздріть полум’ю, ріки!
Людину народило полум’я – не ріка.
Коли б полум’я не обпекло мавп,
вони й сьогодні кумкали б в річковій багнині
з очима сліпих жаб-скрекотух.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Иван Енчев
ПЛАМЪК
На поета Атанас Капралов
Плисна пламъкът немирен бързей
в синята безбрежност на небето.
Ахна близката река – от завист посиня!
Всичките реки се втурнаха със грохот.
Всичките реки крещяха:
Пламъкът тече нагоре!
Пламъкът е ненормален!..
Пламък и река във всекиго бушуват.
Все надолу тегли ни реката –
в низините.
Все нагоре гледа пламъкът –
към висините.
Плюе пламъкът на земното привличане.
Хей, реки!
Пазете се от пламъка във мене!
Вие сте обречени на морското равнище.
Вие сте отречени от всички върхове.
Не завиждайте на пламъка, реки!
Пламъкът роди човека – не реката.
Пламъкът маймуните ако не бе опарил,
те във речна тиня щяха днес да квакат
със очи на слепи жаби-кекерици.