Оригінал:
Холодний травень. Ні весни, ні літа.
Зелений сад доношує фату.
Кричать уперто жовтороті гнізда
І жадібно ковтають висоту.
Пора прозрінь. Дорослішає небо,
Пускає в землю корені згори.
І мед гірчить, і шаленіє щебіт,
Згусають воском тихі вечори.
Пора осонь… Мудрішає світанок,
Вже й істина не тільки у вині.
Клює бджола на сонячну ом;ну,
І тінь коротка лащиться до ніг.
Всьому свій час – і сіяти, і жати,
Ставати птаху вперше на крило,
Любити пору цю чи зневажати,
Що вже туманом цвіту замело.
Весни фата вінчальна і фатальна
Не має сил відбілювати гріх,
Знімає пелюстки свої востаннє,
І визріває плід її утіх.
© Жайворон, Українська поезія
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Холодный май. Весна вполоборота.
Зелёный сад вот-вот смахнёт фату.
Кричат упрямо гнёзда, желтороты,
И жалобно хватают высоту.
Пора прозрений. И взрослеет небо –
Пускает корни в землю с высоты,
И мёд горчит, и птичий льется щебет,
И гуще ночь становится, остыв.
Где солнцепёк, а где мудрее утро,
На дне найдём ли истину в вине.
Клюёт пчела на солнечную пудру,
Тень всё короче ластится ко мне.
Всему свой срок – посеву, как и жатве,
Вставать птенцу впервые на крыло,
Любить весну взахлёб, не уважать ли,
Что быстро цвет туманом замело.
Весны фата венчальна и фатальна,
Нет сил уже отмаливать свой грех…
Снимает лепестки свои, печальна,
И вызревает плод её утех.
Аватар Автора оригинала