Ти не скорилась - Україно!
Не раз на кусні тебе рвали,
Татари, турки - шматували
Безсилою була і ти вставала.
Синів свої не раз втрачала,
Сольозами землю поливала,
Доньок із фронту дочекалась
І горе, біль, голод, біду терпіла.
Ти піднімалася і не чекала,
З весною, знову розквітала
На дивно, хлібом колосилась,
Найкраща є, бо не скорилась.
Моя рідненька, ти є - Рай!
Тут ліс тихо шепоче й гай
І поле волошкове, молочай,
Та пісню тьохка - соловей!
І в небі жайвір, на сторожі,
Немов післаний наче Божий,
Маки криваві в долі похились,
Сумні тополі смутком вкрились.
Сьогодні, знову тебе - рвуть,
Чому, по що, зібралась рать,
Ти тільки діток не втрачай,
Любов"ю, ворога - перемагай!
О матінко, ріднесенька моя,
Найкраща в світі ти - Земля,
Тут щебіт, клекіт журавля.
Кохання, зорі, сонце, небеса.
Казацький, вільний - край!
Від моря Чорного, степів,
До самого полісся і Карпат,
Благословеннії сестра і брат.
Втомилася, ти матінко моя,
І знову рвуть без співчуття,
Але ти сильна є і не скорись,
Лиш перед Богом, на коліна
- поклонись.