Біль розрізав затужену душу,
Як обірваний стогін струни,
І я знову схилятися мушу
В це безжалісне лоно труни.
Там збліднілії батьківські руки!
Там застиглеє рідне чоло!
Там миттєво зупинені муки
І відібране в вічність тепло!
Ні, уже не покличе він сина
І не стисне обіймами знов,
Хоч стоїть перед ним на колінах
Вся моя безпорадна любов.
З часом горе спливе, заніміє,
І надривне страждання мине —
Тільки з втратою серце зміліє,
Тільки менше вже буде мене!