Мов упала роса
на кудлату папаху —
Так засяяли зорi
в небеснiй iмлi.
I срiблястий серпанок
Чумацького шляху
Простягнувся вiд краю
до краю Землi!
Ось i мiсяць скотився
поважно з вершини,
Притулився край лiсу
i там спочива —
Нiби слухає, сивий,
як гарно пташина
Переливчасту пiсню
з натхненням спiва!
Все повiрило в спокiй
чарiвної нiчки,
Вiддалося довiрливо
лагiдним снам.
Тiльки хтось забарився
на березi рiчки
I пiдспiвує нiжно
пташиним пiсням…
…Раптом вкрали чорні хмари
Паляницю Мiсяця!
Розрiзаючи стожари
Блискавки аж бiсяться!
Грiм гуркоче камнепадом,
Владно наповза!
I немає цьому ради —
Сунеться гроза!...