Він ходив по вокзалу, як ходять в хорошім музеї –
є на що подивитись і є здивуватися чим.
І дивилася жадібно чорна циганськая фея
на його маринарку і сунула тихо за ним.
Промовляла у спину одвічні циганські тумани,
про життя обіцяла сказати всю правду йому.
Він погодився слухати ті чудернацькі дурмани,
хоч ніколи не вірив в гадання примарну пітьму.
І вона говорила... Щось потяг гадав на прощання...
І циганка, так само, як потяг, нарешті пішла.
Він прийшов на вокзал ради світлої феї кохання,
про яку чорна фея не знала і знать не могла...