І то було одне з найкращих див.
Я й досі – в захваті від того дива:
Коли я, приголомшена й щаслива,
Дивилась в очі соняхів, й без слів
У сутінках мене ти пригортав,
В надії, що ще трохи – і озветься
Зажурене це присмеркове серце
У променях призахідних заграв.
Я ще тоді не вірила тобі.
Та, дивлячись крізь соняхове листя
На небо золотаво-променисте,
Не піддавалась звичній вже журбі.
...І соняхи, і сонце на межі,
І велики, покинуті на ниві,
І ми удвох – здивовані й щасливі –
Дві заблукалі й знайдені душі...
20.04.19