Оповідання для дітей
Маленьке личко Меланки світиться щасливим рожевим рум’янцем, який чудово виділяється на тлі святкової білосніжної сукні. І справді, у неї багато причин для радості: сьогодні – Великдень, батьки подарували їй нову, мабуть, найкращу у цілому світі сукню; у їхнє містечко приїхали гості, які провели особливе Богослужіння, а в додачу ще й погралися з місцевими дітками. А тепер батьки дозволили своїм непосидливим дівчаткам і хлопчикам побігати по саду, поки дорослі спілкуються з гостями. Правда, прогулянка вже трішки затягнулась.
– Ох, ви бачили, які тут гарні квіти? – гукнула раптом Софійка, старша сестричка Міланки, показуючи донизу.
Усі зупинилися, милуючись справді захоплюючим пейзажом.
– У мене є ідея, а то мені вже набридло просто так ходити, - сказав хтось із хлопців, відхекуючись. – Давайте назбираємо для наших батьків по букету весняних квітів, їх тут неймовірно багато.
Діти погодились і розбрілись серед дерев. Усі знову сміються, перегукуються, вибирають із цього барвистого розмаїття найкраще для своїх рідних.
Меланка уважно озирається довкола, бачить неподалік маленький жовтий пролісок і вирішує, що він зробить її майже завершений букет особливо гарним. Вона поспішає, щоб зірвати його першою, але не помічає на своєму шляху величенької яблуневої гіллячки і падає, перечепившись. Її рученята якось ненароком розкрились і все, що дівчинка так старанно збирала, розсипалось по траві. Вона злякано підіймається і намагається відновити свій подарунок батькам.
– Тобі боляче? Ти сильно вдарилась? – допитується турботлива і любляча Софійка, підбігаючи, і раптом скрикує:
- Ой, твоя нова біла сукня!.. – у голосі сестрички відчувається відразу стільки жалю і співчуття, що Меланка відразу дивиться донизу й навіть застигає на мить: там – дві величезних болотяно-зелених плями.
Оченята дівчинки вмить наповнюються сльозами і вона біжить до матусі, щоб поділитися з нею своїм горем, покинувши навіть свої квіти і забувши про забиті колінка.
- Ох, моя сукня!.. Матусю, моя нова сукня!.. – плаче Меланка.
- Що трапилось, донечко? Ти впала? – жінка, до якої були спрямовані ті слова, хвилюючись, поспішає назустріч дівчинці.
- Ох, моя сукня!.. Тепер усе свято зіпсоване!
- Усе свято? – матуся ніжно обіймає її, чекає, доки вона трішки заспокоїться, а тоді продовжує:
- Невже радість Пасхи для тебе лише у новому одязі?
- Ні… Але… - Меланка схлипує, намагається щось пояснити, але знову заливається сльозами, пригортаючись до мами, яка говорить:
- Мені жаль твою сукню, вона виглядала дуже ошатно. Але це ж не найважливіше, чи не так? Особисто я надзвичайно вдячна Богові, що ти не сильно поранилась. А ще ми всі радіємо, тому що воскрес Ісус Христос, чи ти вже не пам’ятаєш, про що співали і розповідали сьогодні на зібранні?
- Ні. – дівчинка цілує матусю, роздумує хвилинку чи дві і біжить забрати свій букетик. Її личко знову сяє.
А сукня – це ж не головне, особливо у Великдень.