В твоїх очах,чорнявих,утопала.
Вуста в твої впадала я сама,
Життя на те кохання покладала,
А потім, все зламала і пійшла.
Зостався сам, у тій журбі таємній,
І слово,наче,ти хотів казать,
Та я ж сама вусті ті затуляла,
Хотіла як піти, не знать, не пам'ятать.
В журбі тій ти схилився, утопая.
І злом все серце твое накрива.
Я дійсно...Як тебе я покохала!
Та жаль,що мрію з маличку дбала.
Усе життя пробути сідьма не хотіла,
Я мандрувала завжди, навіть у ві сні.
Тебе ж таке життя домашне обігріло.
Мене ж неначе старістю скуло.
Залишила, пійшла життя скоряти.
Чужі поля,слова почуть лиш раз,
Знайди таку, щоб старість смакувати.
Таку, що мрії обійдуть - вже не живу.
.