Забери мене вітре з собою у
мандри за обрій.
Я зберусь дуже швидко, полишу й думки й сподівання.
Я забула, де крила сховала, візьми , друже добрий.
Так вже вийшло, що то є моє найщиріше бажання.
То не втеча, то мандри у пошуках іншої суті,
Бо , бува, заблукаєш, а вийдеш туди, куди треба.
Незавершені справи, покинуті друзі, гріхи не спокуті -
То найважчий тягар, й з ним не можна злетіти у небо.
Неминучі і відчай і біль, коли сходиш зі сцени,
Час і доля давно вже моє спланували майбутнє.
Та мені не однаково, що я кладу на терени :
Швидкоплинне, пусте, легковажне, чи все ж незабутнє.
То, коли твоя ласка, не будемо гаяти часу.
А чи буде розрада, підкажуть і розум і серце.
Десь щось є і для мене, і те я впізнаю одразу.
І повернеться спокій у душу, як в чисте озерце.