Рости, калино, квітни, вистигай,
Усупереч ворожому злослов'ю,
Поливана слізьми, зрошена кров'ю —
Цей скарб в собі, як пам'ять, зберігай.
Вогонь і бурі, крицю і свинець,
Лють вчибчих посух й холоднеч ти знесла;
На подив всім із забуття воскресла,
І знов несешь квітуючий вінець.
Пожежі війн, сокири ворогів,
Повстання, революції та смути,
Їдь радіоактивної отрути —
Не знищили життєвої снаги.
Тебе топтали орди кочові,
Тебе морили голодом, вбивали,
Але завжди з-під попілу вставали
На нову борню паростки живі.
І щовесни, — яку, буває, ждеш
Впродовж років в чужинському полоні, —
Спіймавши промінь сонця на долоню,
Ти вродою новою знов цвітеш.
І недарма, мов оберіг святий,
Ти в кожному садочку біля тина.
Поки зростаєш — квітне Україна.
І в Україні завжди будеш ти.