У пошуках свіжих метафор на білому світі
Знов передивляюсь пейжаз, що застиг до весни.
Земля з небесами сплять в мирному одноманітті,
Збагнути б лише тільки, як зазирнуть в їхні сни...
Та раптом, коли вже здається, що все, "голий номер",
Немає натхнень поміж сонних безколірних рис,—
Потрібнеє слово впаде, як сніжинка за комір,
І солодко так пропече аж до серця наскрізь.