Оригiнал:
Замели листопад снігопади й хуртечі,
Повлягалися білі ведмеді в гіллі.
І були вони, наче зимові предтечі,
Непорочні й святі на їх чорному тлі.
Заглядали бентежно в заінені вікна
І вслухались у тіні за льодом зі скла.
Надвечір’я спокволу стуляло повіки,
В горобинових гронах шукало тепла.
Осінь білої шуби давно не вдягала,
Бо сама не зняла свої сукні іще.
А зима те пошила ураз без лекала,
Бо давно їй ненависні стали кліше.
Спантеличила, збила з пуття сніговиця,
Закрутила роман, повела під вінець,
Бо колись їй той місяць осінній наснився,
Що роздав усе золото, ніби чернець.
Розпогодиться небо – не стане полуди,
Сніг заранній розтане, в долини стече.
Упаде заметіль іще грудню на груди,
Кригу в серці сніжинками вій обпече.
© Михайло Жайворон
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Замело листопад, снегопад лёг на плечи,
На ветвях белых мишек залёг эскадрон:
Стал он словно зимы подступившей предтечей,
Непорочно и свято укрыв тёмный фон.
Льнули к окнам метели – разглядывать лики
И прислушаться к теням за льдом из стекла.
Надвечерье помалу прикрыло им веки –
И в рябиновых гроздьях искали тепла.
Осень белую шубу и не примеряла,
На последнем надолго застыв вираже.
А зима ей пошила, да как: без лекала!..
Знать, давно ненавистны ей стали клише.
Сбила с толку и сбила с пути снежной сенью,
Закрутила роман, повела под венец:
Ей когда-то приснился тот месяц осенний,
Что раздал, как монах, злата полный ларец.
Распогодится небо, расчистится путь:
Снег досрочный растает, в долины стечёт.
А метель упадёт декабрю вновь на грудь,
Лёд, что в сердце, – ресницами вмиг обпечёт.
Аватар из Инета