Этот стих не войдет ни в одлну мою книжку. Публикую его только здесь.
Франклін та сукня
Мені Франклін всміхається з купюри.
(Хай заздрять всі на сівіті покупці).
Придбаю собі сукню від кутюру.
Недовго йому жити в гаманці.
Іду я вся щаслива чудернацько
( У моді сукня ця – останній писк)
Та, звідкилясь з явившийся зненацька,
до мене проповідник причепивсь.
– Купіть в мене іконку на удачу,
бо з нею вам покращає життя.
Отримаєте хрестика на здачу.
Грішіть. Він все простить за каяття.
Така у нас душа, що прагне Бога.
Цим кожен користується “отець”.
Він каже: – “Бога слав щодня премнога,
що ти жива істота, а не мрець”.
А я ж бо не вела себе безгрішно
(десь по дорозі втратила цноту).
Тому і поступилася я грішми.
Віддала Богу я купюру ту.
Тепер я хоч гукну, а хоч аукну,
поплив мій Франклін в чесний божий трест.
На світлу мрію, що була про сукню,
поставила іконку я та хрест.
***