Мара Белчева
Ладу нема в душі моїй високій –
іззовні шум торка її, сумну;
і там, в свята святих, знаходить спокій,
позбувши душу спокою і сну.
І в ній, що опромінена до краю
у місячному світлі в вишині, –
той гомін переможений стихає
в її непереможній тишині.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Мара Белчева
В душата ми хайдушки се примъкват
нехармонични звукове отвън;
и в нейната света светих замръкват
и късат те цвета на нейний сън.
И от сиянието й озарени –
вълни смирени в лунна светлина –
затихват звуковете победени
в непобедимата й тишина.