Оригiнал:
Ми люди лише – ні на йоту не примха природи.
Так само оголені душі вкриває снігами.
То сік молодий під корою дерев колобродить,
То чорною кішкою ніч пробігає між нами.
Ніщо не чуже нам людськ; – від провин до спокути,
Де нас розділяє всього лиш півкроку, півслова.
У вирвах очей цілий світ може легко втонути,
Або ж спалахнути зірками над плесами знову.
Все знаємо ніби уже про погоду й негоду,
На все є прогнози і навіть вагомі причини.
Маленька планета давно вже під Господом ходить,
А ми вже зарано забули, як світить лучина.
Від помаху крил десь угору здіймаються хвилі,
І вітер спросоння роздмухує сонце, що сходить.
Відкритися дню не потрібні великі зусилля,
Для цього ні в кого не треба питатися згоди.
© Михайло ЖАЙВОРОН, 15.01.2019
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Мы люди – и всё: ни на йоту причуда природы.
И в нас оголённые души укрыты снегами.
То сок молодой под корою дерев колобродит,
То чёрною кошкою ночь прошмыгнёт между нами.
Людское не чуждо – провинности и покаянья,
где нас разделяют всего лишь полшага, полслова.
И в безднах очей может мир утонуть, неприкаян,
Иль звёздами вновь полыхнуть по-над плёсами снова.
Всё знаем про не'погодь мы, удивляясь погоде.
На всё есть прогнозы, весомые будто причины.
Планета-малютка давно уж под Господом ходит,
А мы слишком рано забыли, как светит лучина.
От взмахов крыла где-то вверх устремляются волны,
И ветер решает, что солнце с утра в его власти.
Открыться для дня не нужны нам усилья по полной,
На это не нужно ничьим заручаться согласьем.
Аватар Автора оригинала