Автор: Лідія (Ладя) Могилянська
"НА КОНІ ВОРОНОМУ..."
Він проїхав повз мене на коні вороному...
Гинув вечір нечутний в обіймах зелених,
В буйних травах губилася стежка додому.
На коні вороному... повз мене...
Без думок до плетня прихилилась грудями...
Під стальовим копитом шляхи не курились,
Спали верби, приспані сутінків піснями...
Без думок... до плетня прихилилась...
Коло обрію вежі не знали спочинку...
Чи то сонце в очах запалило пожежу?
Чи то Бог молодий був, чи просто людина?
Коло обрію мури і вежі... не курились,
І здригнулося серце... о заклик могутній!
До плетня притулилась міцніш, щоб не впасти.
Будеш завжди у мене в душі незабутній!
Заклик радости, сонця і щастя...
Він проїхав і зник на коні вороному...
В росах трави заплакані буйно-зелені...
Сонна стежка покликала тихо додому...
На коні вороному... повз мене...
ПЕРЕВОД С УКРАИНСКОГО:
ЛИДИЯ (ЛАДА) МОГИЛЯНСКАЯ
"НА КОНЕ ВОРОНОМ"
Он проехал так близко на коне вороном…
Угасал тихий вечер в зеленых долинах.
По заросшей тропинке он скакал в отчий дом,
На коне вороном... мимо…. мимо.
Я бездумно к плетню прислонилась всей грудью…
Под копытом стальным колея не пылилась.
Под закатную песню вербы спали в безлюдье.
Я бездумно… к плетню прислонилась…
Башни там, вдалеке, вдруг сместились с форпоста…
Может солнце в глаза мне искрило бесстрашно?
То был Бог молодой или парубок просто?
Только стены вокруг, только башни…
Отозвалось сердечко… на призыв тот могучий!
И прижалась к плетню, чтоб совсем не упасть я.
Ты в душе моей будешь, незабвенным и лучшим,
Криком радости, солнца и счастья…
Он проехал и скрылся на коне вороном.
Травы росные плакали тихо в долинах.
Тропка сонная на ночь звала в отчий дом,
На коне вороном... мимо… мимо..