Пам ять

               
Роки стирають пам’ять, та буває,
Вона воскресне якось навмання
І про минуле раптом нагадає,
Чи то під ранок, може серед дня.

І розворушить душу занімілу,
Заграє кров, повернеться весна,
Теплом тривожним пробіжить по тілу,
Звучати буде знов життя струна.

Перед очима радощі і сльози,
Блакитне небо, пізній листопад,
А то похмурі дні, чи літні грози,
Весняне листя, тихий зорепад.

Згадаються весняні теплі ночі,
Усмішка ніжна на її вустах
І біле тіло пружне, ще дівоче
Долоні теплі у моїх руках.

Ще поцілунки чисті мов краплина
Їх не забути, пам’ять не дає,
Кладе на плечі віти горобина,
З минулого все разом постає.