Не хочу теплу осінь відпускати,
Що яблуком скотилася до ніг,
Бо холод увірветься в наші хати
І мокрим сумом сяде на поріг.
Так боляче прощатися з птахами,
Що вже з під хмар крик жалю подають,
Летіти їм далекими шляхами
Крізь бурі й сніг, щоб в теплий край прибуть.
Пригадую п’янкий, серпневий вечір,
Ніс вітер запах дині над селом,
А місяць цілував дівочі плечі,
Бо то ще тепле літечко було.
Сьогодні подивіться он під тином
Стоїть один без місяця й зірок
У темноті та повній самотині,
Весь згорблений, промоклий до кісток.
І лише погляд, ясний та знайомий,
Нагадує казкові ті часи,
Та пам'ять повертає знову й знову
До літа незбагненної краси.