Чи варто туди заглядати – під прирослу до обличчя машкару?
Цікавість штовхає Кристін зняти облудну личину.
Що може там бути? Тлейлаксанська мінливість фігляра?
Чорної діри безодня? Ангела остання світлина?
Ця Кристін добре знає, чого вона хоче.
Вона і сама – здебільшого привид.
Так, цікавість підступно лоскоче,
Та хіба це для розумних дівчинок – привід?
Ця Кристін – зовсім не креатура,
А її обличчя – також машкара.
Забуває про фентома, горта партитуру:
„Летіти до сонця – то кара Ікара”
...Певно, під маскою – якась почвара.
Годі й дивитись...
Там може бути безнадійна безодня,
Чи миле звірятко, чи сплячий витязь,
Чи рай-яйце з минулого Великодня,
Чи паросток дивного Іггдрасилю,
Що то ним можна видертись в інший Всесвіт,
Чи стовп кам’яний, що від сліз вкрився сіллю…
...Очима ковзає по масці, пальцями папери пестить...
...А може там просто людина, звичайна людина
Жодних легенд, жодних див, жодних фантомів…
Це так нецікаво, й тому пальці Кристін-Христини
Знову торкаються невідомого.
Геть піти, чи зазирнути під маску?
Сахнутись від жаху, навік лишитись?
Не здавати позицій? Визнати поразку?
...Чи в чорному оксамиті розчинитись?
29.11.18