I коли навіть місяць від тебе відвернеться
Я кохатиму,
непритомнюючи щоразу
від зимового подиху
Розтрощених вікон і
Навстіж відкритих дверей,
До яких вже нiколи нiхто не ввійде.
Я кохатиму попіл
Ненароджених твоїх дітей....
Я кохатиму тебе
пригнічену
і зґвалтовану
На узбіччях забутих шляхів
додому
Я кохатиму сльози
Гірко-спалених нив
І суцільну твою
Перевтому....
Я кохатиму
твої талі сніги
І виснажені,
ледь живі ріки
Я кохатиму
Вічно самотніх мандрівників
І мольфарів
В загублених гірських долинах.
Я кохатиму
сотнi тисяч прощальних слiв
I розбитi валiзи
В холодних нiчних плацкартах.
Я кохатиму той останній
осінній лист,
Розмальований старим дідом,
Що на залишок пенсії собі купив
замість ліків
Жовто-червоні фарби.