редакция
Оригінал:
У грудні день короткий, як життя,
й похмурий, як радянська установа.
Чорніють край порога мокрі дрова,
нікому не потрібні до пуття —
в епоху металевих батарей,
в період вимерзання змісту й суті…
О третій заповзає в хату сутінь
з усіх шпаринок, вікон та дверей.
І ніч хитає гойданку небес,
блищать калюжі та церковні бані…
І дзвонам в непроглядному тумані
щоранку підвиває змоклий пес…
Але що важать мряка та сльота,
якщо Ви набираєте мій номер!
Теплішає мій затишок, і знову
закляклий день на літо поверта.
© Лариса Вировець
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
День в декабре короткий, словно жизнь,
И хмурый, как конторы при советах.
Не нужная уже эпохе этой,
Дневная норма дров - гляди - лежит.
Засилье секционных батарей...
В них вымерзает суть, лишаясь смысла...
В начале третьего уже нависнув,
Вползает сумрак в щели у дверей.
И ночь качает колыбель небес,
И блеском купола и лужи манят...
И звонам в заволокшем всё тумане
С утра промокший, подвывает пёс...
И пусть я мрак души не обману,
Но – чудо, что Вы мой набрали номер!..
Теплеет в закутке моём, и снова
Застывший день я к лету поверну.
Фото Автора оригинала
2015-2018