la ciudad de las hormigas y los muros
en la ciudad de las hormigas
que pasan sobre la espalda
y los muros
que son mordidos por grafiti
el agolpamiento de los mirmecofagidos
y de los escaladores de almas
saborea el tiempo
seca la corriente
en las redes electricas
bebe sangre
con las bocazas
y se multiplica
con los bytes
se manda
por los e-mails
se cuelga
en los servidores
y con las noticias
lavadas en las habladurias
el revuelo
recuerda el caos
dibuja la casualidad
oculta las senales de los sentidos
produce el mimetismo
crece el bosque de rascacielos vivaces
de hormigon traslucido
clava los aticos
en la suela del cielo
destroza los nervios
del publico suicida
atrae a los colectores del tiempo ajeno
y a los amantes de las virgenes de otro mundo
a los que acortan la edad
a sus semejantes
en nombre de algo noble
por la oscuridad de sus propias actitudes
y mentalidades
el sol de vez en cuando
trasego la luz
como las gotas de agua
en las encrucijadas
seca la sombra
en los accesos
de los jardines
y parques
desnudos por el otono
forma islotes
para los ojos
entornados
para las manos
abiertas
y el arrullo
esperando
la limosna
lo mejor posible
la ciudad vuelve a la vida
y muere
cada dia
cada noche
en los asuntos
en los intentos fallidos
de olvidarse
en la caza
de memes
y los temas para las memorias
para conseguir
un trozo de pan
para no perder
su hogar
asi son
las hormigas
mientras los muros mantengan el calor
tienen para que volver
en que convertir
sus propios jugos
y compartir con los cercanos
los punetazos
como quien te sientes
absorbiendo la sinergia de los gritones
del urbanismo
y de la multitud
en la ciudad de las hormigas
y los muros
25 de Octubre de 2018
мiсто мурах i мурiв
у місті мурах
що часами лазять за плечима
і мурів
які поїдає графіті
збіговище мурахоїдів
і душелазів
смакує часом
висушує струм
в електромережах
п’є кров
пельками
і множиться
байтами
посилається
милом
зависає
серверами
і випраними у теревенях
новинами
метушня
нагадує хаос
вимальовує випадковість
приховує ознаки сенсу
навіює мімікрію
росте вічно-скло-бетонний
хмародеровий ліс
тицяє пентхаусами
у неба підошву
лоскоче нерви
суїцидальній публіці
приваблює збирачів чужого часу
і любителів потойбічних незайманок
укорочувачів віку
собі подібним
во ім’я чогось вищого
за темінь власних поглядів
і міркувань
мов краплини води
де-не-дешне сонце
зливається світлом
на перехрестях
висушує тінь
на пробкуватих підступах
до оголених осінню
скверів
і парків
утвоює острівки
для примружених
очей
протягування
рук
і воркування
очікуючи
милостиню
якомога світлішу
місто оживає
і помирає
щоденно
щонічно
у справах
у невдалих спробах
забутися
у полюванні
на меми
і теми для мемуарів
аби вибити
кусень хліба
аби не прогавити
місце під дахом
такі то вони
мурахи
допоки мури утримують тепло
їм є до чого повертатися
у що перетворювати
власні соки
і ділитися з ближніми
стусанами
а ким ти себе почуваєш
вбираючи синергію крикливих
урбаніки
і юрби
у місті мурах
і мурів
25 жовтня 2018
http://www.stihi.ru/2018/10/25/7689