Щоночi шоденно шукаючи подих натхнення
Я думку гадаю бентежно у чому е сенс
Що кликае вранiшнiй бiль зi вчора в сьогодення
Що змушуе рухатись тiло «в останнiй експрес»
Що нами керуе не Всесвiт, не Бог, не молитва
Що страх, як примара, з’;дае останню жагу
Що програна змалку жiноча до попелу битва
I вистигло жадiбне серце на злiсть ворогу
Щоночi безсоння щоб бути тримало щосили
I я не чекаючи стрибнула з розуму знов
Над нами керуе не Всесвiт , а мiченi стрiли
Що кожному серцю вприскають безмежну любов