Розлюбити? Звичайно! Це чомусь так легко нині:
Тільки очі примруж – і уже ти вві сні наяву,
А твої почуття, мов метелики легкокрилі,
Стрепенулись, злетіли і впали камінням в траву…
І не знаєш, чому все так дивно і страшно на світі,
Чом твої почуття не палають уже вогнем,
Чому перли-цілунки відцвіли у бабинім літі,
І в душі залишився тільки осені тихий щем.
І від тебе – ні слова, ні крапки, ані навіть звуку.
І без тебе та тиша безмовна, страшна, як мара.
І, напевне, мене ти не візьмеш уже за руку,
Вже палким почуттям, як метеликам, згинуть пора…