Тяжкі нашим хлопцям випали долі,
У війні брати участь, якій немає кінця,
А хто відповість за зіпсовані долі?
І що з нареченою не дійшли до вінця.
Вона так чекала його вже додому,
Та не він, а звістка зі Сходу прийшла,
Що загинув в бою, на полі чужому,
Вона, ніби з розуму одразу зійшла.
Спочатку не вірила, гадала, що сниться,
Не міг він залишити її тут назавжди,
І думки, що той сон все ж може здійсниться,
Вона відганяла від себе завжди.
Коли усвідомила і прийшла вже до тями,
Не знала, що далі робити і як,
На сердці журба і відчаю плями,
А трішечки нижче в ній нове життя.
Частинка коханого, рідного хлопця,
Того хто не встиг її взяти в жінки,
Того с ким так мріяла біля віконця,
Гортати прожиті разом сторінки.
Минули ті дні, бійця поховали,
Не стало і сліду його на землі.
"Герой України" звання йому дали,
І як світло розчинився він у імлі.
(c) Надежда Рега