Оригінал:
Слова не лягають рядками і поки
Тріпочуть крильми на кордоні уяви.
У серце ввірвались знайомі потоки
Болючих емоцій гарячої лави.
Розсипались дні кольорами пастелі,
Забілюють їх в забуття снігопади.
Душа вже не сад, а зимова пустеля.
Опалі бажання лишились від саду.
І пам'ять гілками безлистими сонно.
До весен щосили простягує мрії.
У холод іскристий мете монотонно
Така нескінченна, колюча завія.
Та прИйдуть світанки колись кольорові.
І блискітки сонця повернуться з ними.
Життєві сезони... крамольні основи...
Нічого не вічне. Минають і зими.
Ніна Бойко, 2018.
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Как тесно словам в рамках строк, и как трудно
Трепещут их крылья на грани сознанья.
Ворвались вновь в сердце потоки…откуда?..
Болезненных чувств – словно в огненной лаве.
Рассыпались дни всей палитрой пастели,
Их белят в забвенье собой снегопады.
Душа же – не сад, а – пустынной постелью…
Опавшие листья желаний – от сада…
И память ветвями безлистыми сонно
Навстречу весне потянулась, как к другу.
И стужею искры метёт монотонно
Такая – без края! – колючая вьюга…
Но станут цветными когда-то рассветы,
И проблески солнца взойдут на восходе.
О, жизни сезоны!.. крамольные ветры…
Но вечного нет – даже зимы проходят.
Аватар Автора оригинала