Спогади

Екатерина Степанова 7
Лиш дотиком, миттєвим, ледь помітним,
Ти змусиш відчуття мої збудить.
Палким бажанням ти будеш заповітним,
Тієї ночі, що тривала мить.

І відголоском ті слова відчула,
Коли лишилась на одинці, в самоті.
Немов обійми я ковдру одягнула,
І знов примарою розтану в темноті.

Твої вуста вогнем мене спалили,
Та шкіра вкрилась перлами роси.
Нервові імпульси ми разом оголили,
Злились синхронно наші голоси.