Оригінал:
Втомилась блукати в без Тебе байдужому світі,
В зеніті облич та розбитих очей кришталях.
Твій голос бринить тихим щастям на спільній орбіті,
До саду едемського вірно торуючи шлях...
Твій голос нестримно спалахує в затінку долі ,
Зорить у мені серед безлічі темних думок,
Так ніжно замінює в нотах фальшиві бемолі
Та спраглу мене напуває цілющий струмок...
Як добре під шепіт на соннім плечі відпочити,
Під небом, що також німіє від доторку слова:
Чи заздрить, самотнє , бо є нам про що говорити,
Чи просто бентежить його нескінченна розмова ?..
© О.Романишин, «З поетичних зошитів»
Перевод с украинского Светланы Груздевой
Устала блуждать в равнодушном неласковом свете,
Когда без Тебя…лиц зенит, зазеркалья из пут…
Твой голос звенит тихим счастьем на общей орбите,
К Эдемскому саду так верно торящей свой путь…
Твой голос отчаянно вспыхнет в тени моей доли -
И всё озарить средь безликих ночей нипочём.
Так нежно меняет он в нотах фальшивых бемоли,
Целительный, жажду во мне утоляет ручьём...
Как сладко под шёпот на сонном плече воспарить нам
Под небом, немеющим вслед от касания слов:
Иль зависть берёт, что всегда есть о чём говорить нам,
Иль просто тревожит в беседе негромкой любовь?..
Фотоаватар Авторки оригіналу