***

Мої ви, недоспані ночі,
О, скільки тепер вас, повік!
Найважчим стає,  коли холодно,
Зтискання заплаканих вік.
Сумно тоді,  як дощитиме -
Ясність сонця сховає в пітьму.
А журитись  тоді починаю,
Як зустріну сердечну війну.
Як затягне над вирієм-краєм
До пекельно-палкого вогню -
Пронесеться моїм виднокраєм,
І нічим я його не спиню.
Як замріяні карії очі, 
Океанами в раз поросли -
Нема туги більше дівочої,
Як із коханими тими людьми.
Забриніли росистії ночі, 
Розкинувши коси малі.
Знаєш,  губляться  дУрні в коханні, 
Як сліпі у пекучій імлі.
Чи то свічкою,  чи маячкою...
Чим зовеш мої мрії сліпі?
Де шукати коханії очі,
Щоб забрати назавжди собі.
Як милями-кілометрами
Відстань зміряє життя.
То найвужчими міліметрами
Буду любить тебе я.
Найпалкіші обійми в розлуці,
Поцілунки пекучо-святі.
Все б віддати сьогодні змогла би,
Щоб назавжди втонути в тобі.