Ко дню рождения Великого кобзаря
Т.Г.Шевченко
Сегодня я, мой друг поэт,
Задумалась о том, как встарь
Жил, оставляя славный след,
На Украине наш кобзарь.
Он словом души исцелял,
Пел благодатные псалмы,
Исусу вторя, просветлял
Святыми притчами умы.
У кобзы праведной его
Народный голос был простой.
Звучал он смело, высоко
Над милой сердцу стороной.
Кобзарь - наставник и пророк
Клал силы на алтарь любви.
Немало исходил дорог,
Встречаясь с разными людьми.
Мне кажется, умел любить
Народ свой больше, чем себя.
Ведь шага он не мог ступить,
Добром людей не окропя.
И не боялся умереть,
Греховный обличая мрак.
Мог в душу каждому "смотреть"
Мудрец слепой - простой казак.
В бесчинствах уличая власть,
Страдал за правду наш кобзарь.
И кровь невинная лилась -
Талант губил жестокий царь...
Но шёл вперёд кобзарь-поэт,
Певец извечных "Дум" людских,
Духовный оставляя след
И чистых истин родники.
Усім кобзарям України
Поете друже, нині я
Над тим міркую, як колись
Відбиток славний кобзаря
На Україні залишивсь.
Він, як Ісус колись, навчав
Святою притчею серця.
Понурі душі лікував
Святий псалом із уст співця.
У кобзи, котру він носив,
Народний голос був простий.
Над милим краєм її спів
Лунав, сміливий і легкий.
Співець-провидець власну міць
Ніс до любові олтаря.
В дорозі з різними людьми
Зводила доля кобзаря.
Кобзар, здається, свій народ
Сильніше за себе кохав:
На кожнім кроці він добро
Невпинно ближнім дарував.
У битві з мороком гріха
Ніскільки вмерти не боявсь.
Незрячий погляд козака
У душі навпрямки врізавсь.
Поет – не лагідна вівця –
Свавілля влади викривав,
І самодержець-цар співця
Жорстоко за талант карав.
Та крокував він уперед,
Ніс «Думу» на устах людську,
Й джерела істин, де поет
Пройшов, струміли на шляху.
Автор – Ольга Звягіна
Переклад – Дарина Мартинюк
г.Харьков, 09.03.2018 г.