Оригінал:
Всиротіла земля, до межі докотилася осінь,
У студену постелю запрошує сивий Прокруст.
Відлюбилося вчора. Та втім, се, напевно, здалося...
Чорні сльози вин; після тризни на білий обрус,
І тремка тишина, що ніяк оддзвеніти не може,
І по вінця налита самотністю стигла душа —
Викуй серце зі сталі, з огню мені викуй, Свароже,
Щоби встояла завтра супроти дощів і прощань...
© Ольга Романишин Українська поезія
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Сиротеет земля…до границ наша осень добралась,
В ледяную постель заманил седовласый Прокруст.
Отлюбилось вчера…или так лишь на миг показалось?..
Слёзы чёрные вин раскатились на скатерть из уст.
И дрожит тишина, что никак не покинет порога,
До краёв одиночеством полнясь, застыла душа…
Сердце выкуй из стали, в огне закали, о Сварог мой,
Чтобы смог устоять от дождей и разлук каждый шаг.
Аватар Автор оригинала